Українська судова система дедалі частіше апелює до поняття “втручання в діяльність суду”. Це поняття звучить переконливо, особливо в умовах реальних загроз - від фізичних нападів на суддів до спроб політичного впливу. Нові законодавчі ініціативи Вищої ради правосуддя щодо посилення відповідальності за втручання в діяльність суддів з’явилися не на порожньому місці. Вони прямо пов’язані з реальними, жорсткими і навіть шокуючими випадками фізичного насильства. Зокрема ЗМІ широко повідомляли про напад 13 березня 2026 року в Дніпрі на суддю Індустріального районного суду Людмилу Слюсар, який став резонансним сигналом для всієї системи. ВРП справедливо наголошує: без фізичної безпеки судді не може бути незалежного правосуддя. Але разом із цим держава пропонує розширити і саме поняття “втручання”, і тут починається значно складніша розмова . Вісник КПК розбирався із нюансами та прихованими ризиками для свободи слова в Україні у зв’язку з новими «захисними» ініціативами судових органів. ...
Вісник КПК розбирався у нюансах декларування чиновниками статків та проблемами відповідальності за невідповідність декларацій та фактичного рівня життя Українське антикорупційне законодавство формально виглядає жорстким. За подання недостовірних даних у декларації передбачена і адміністративна, і кримінальна, і дисциплінарна відповідальність. Стаття 366-2 КК України прямо говорить про штрафи, обмеження або навіть позбавлення волі, якщо розбіжності у декларації сягають значних сум. Є реєстр корупціонерів, є механізми перевірки, є навіть можливість «виправитися» через пояснення до НАЗК. Але вся ця конструкція має одну фундаментальну проблему: вона побудована навколо формального порогу і покарання, а не навколо невідворотності та системного виявлення незаконного збагачення. Бо коли ключовим ризиком для чиновника стає штраф або умовне покарання, система перетворюється на гру з цифрами, а не на боротьбу з корупцією. Українська модель: покарання є, стримування - ні Сьогодні українськ...