Коли алгоритми піратства стають інструментом цензури. Як викривальну журналістику намагаються зламати через глобальні платформи. І чому IT-гігантам час втрутитися

В українському медійному середовищі формується явище, яке вже неможливо пояснювати окремими інцидентами або “помилками алгоритмів”. Йдеться про системне використання механізмів захисту авторського права на глобальних IT-платформах для тиску на антикорупційну журналістику. Те, що створювалося для боротьби з піратством і незаконним копіюванням, дедалі частіше використовується як інструмент прихованої цензури, залякування редакцій і блокування суспільно значущої інформації.

Ця проблема стосується не лише України. Але саме в умовах війни, корупційних викликів і високих ставок викривальна журналістика стає особливо вразливою. І саме тут алгоритмічні процедури великих платформ починають працювати проти суспільного інтересу. Тим самим, вигороджують злочинців, агентів росії, хабарників і корупціонерів, руйнуючи дієві механізми українського суспільства протистояти гібридним атакам і негативним впливам.

Як виглядає схема тиску на практиці

Механіка відпрацьована і повторюється знову і знову.

Після виходу викривальної публікації щодо корупції, тіньового бізнесу або зв’язків із росією, на адресу платформи надходить формальна скарга про нібито порушення авторських прав. У таких скаргах часто відсутня чітка ідентифікація правовласника або наводяться маніпулятивні аргументи про “копіювання контенту”.

Далі зазвичай відбувається ескалація. Подаються додаткові скарги на інші матеріали тієї ж редакції, іноді зовсім не пов’язані з первинним викриттям, але об’єднані бекґраундом або згадкою фігуранта. Мета проста. Створити у платформи враження системного порушення, підвищити ризик санкцій і змусити редакцію або самоусунутися, або “домовлятися”.

Особливо цинічний елемент цієї схеми - створення псевдопершоджерел. На маловідомих блогах або сумнівних ресурсах з’являються схожі за змістом тексти з підробленими датами або зміненими метаданими, які формально виглядають “старшими”. Після цього саме вони подаються як “оригінал”, а справжнє журналістське розслідування - як копія.

Для алгоритмів цього часто достатньо. Вони працюють з формальними ознаками - датою, текстовою схожістю, заявою про права. Контекст, намір і суспільний інтерес залишаються поза полем зору.

Чому це вже не поодинокі випадки, а системна проблема

Кейси, подібні до історії з СтопКор, де після публікації викриття сумнівної діяльності підприємця Дмитра Коваленка було зафіксовано масовану хвилю скарг до Google, показують чіткий патерн. Скарги надходять не лише на сам матеріал, а й на інші публікації редакції, включно з перекладами Reuters чи матеріалами з бездоганною атрибуцією.

Подібні сигнали фіксують й інші незалежні редакції, які займаються антикорупційними розслідуваннями. Вони рідко стають публічними, бо редакції часто змушені обирати між боротьбою за видимість контенту і ризиком подальшого тиску.

У результаті формується охолоджувальний ефект. Журналісти починають самоцензуруватися, джерела бояться співпраці, а суспільство втрачає доступ до інформації, яка має критичне значення для демократії.

У чому корінь проблеми платформ

Проблема не в “злій волі” платформ. Проблема в архітектурі.

Такі компанії, як Google, Microsoft (разом із Bing), роками будували політики захисту авторського права під піратство. Під музику, фільми, фото, комерційний контент. Там є чіткий правовласник і очевидне копіювання.

Викривальна журналістика працює за іншою логікою. Вона:

• спирається на відкриті джерела;
• використовує цитування і переказ у межах fair use;
• створює новий аналітичний продукт, а не копіює чужий текст;
• має суспільний інтерес, який не зводиться до формального “хто був перший”.
• Не працює в логіці  «швидкий контент для перегляду»

Алгоритми, заточені під піратство, не здатні відрізнити добросовісне розслідування від маніпулятивної скарги. Не здатні розрізнити аналіз тенденцій та огляд корупційних подій від банального копіювання чужого контенту. У результаті провідні пошуковики  мимоволі стають інструментом у руках тих, хто хоче приховати корупцію.

Наслідки для журналістів і суспільства

Це явище б’є одразу по кількох рівнях.

По-перше, страждають журналісти, які замість розслідувань змушені витрачати ресурси на апеляції і юридичні бої.

По-друге, Страждають редакції, які ризикують втратити трафік, довіру аудиторії і фінансову стабільність. А разом з цим  - довіру і до IT-гігантів.

 І насамкінець, страждає суспільство, яке втрачає доступ до інформації, необхідної для контролю влади і бізнесу.

Фактично відбувається перенесення логіки піратства на сферу свободи слова, де вона не може і не повинна працювати.

Заклик до IT-платформ. Час подивитися на проблему уважно

Сьогодні ми звертаємося до глобальних IT-компаній -Google, Microsoft, Bing та інших пошукових і контентних платформ.

Ми не просимо привілеїв. Ми просимо усвідомити нову реальність.

У країнах, які борються з корупцією, ваші інструменти використовують у темну. Алгоритми, створені для захисту інтелектуальної власності, стали зручним механізмом для тиску на викривальну журналістику.

Ми закликаємо GOOGLE, BING та інші платформи:

-Визнати, що ця проблема системна, а не випадкова;

-Розробити окремі протоколи для розслідувальної журналістики і суспільно значущого контенту;

-Запровадити обов’язкову перевірку наміру і патернів зловживання у DMCA-скаргах;

-Створити швидкі канали для перевірки скарг щодо матеріалів trusted newsrooms;

- Працювати з громадянським суспільством і медіа над спільним баченням, як захистити антикорупційну журналістику від маніпуляцій.

Висновок для дій

Як би не хотілося ділкам, бандитам, шахраям і корупціонерам уникнути відповідальності і приховати свої злочини, їх методи завжди будуть зазнавати поразки. Навіть, якщо будуть вигадувати хитрі та підступні схеми.  Проте, для ефективної протидії злочинцям треба постійно розвиватись і не стояти на місці.

Адже викривальна журналістика - це не піратство. Вона не може існувати за тими ж правилами, що масове копіювання контенту. І  якщо алгоритми не встигають за реальністю, їх потрібно оновлювати, про що і треба активно сигналізувати у відповідні компанії. Інакше IT-гіганти, які прагнуть бути драйверами розвитку демократичного суспільства, ризикують опинитися по той бік історії, як мовчазні співучасники прихованої цензури.

Саме зараз є шанс побачити цю проблему, визнати її. І разом - медіа, громадянське суспільство і технологічні гіганти, виробити рішення, яке захистить право суспільства знати правду.

Роман Скримбитський, Ксенія Лук’янчук для «Вісник КПК»