Рекетирські апетити SENSE BANK: ЧИ ЗАХИСТИТЬ ВЕРХОВНИЙ СУД ЛЮДЕЙ ВІД СТЯГНЕННЯ БЕЗ НАЛЕЖНИХ ДОКАЗІВ?

 

До редакції «Вісника КПК» надходять звернення та матеріали щодо конфліктів громадян із державним Sense Bank. В процесі мониторингу ЗМІ та соцмереж, наші журналісти з’ясували, що люди скаржаться на агресивне стягнення, спірні нарахування, повторні вимоги, проблеми з реструктуризаціями та судові процеси, в яких банк домагається стягнення сум, існування або розмір яких клієнти заперечують.

Окрема скарга ще нічого не доводить. Позичальник не стає автоматично правим лише тому, що сперечається з банком. Але коли подібні історії повторюються, частина банківських вимог розсипається після перевірки в судах, а сам Національний банк офіційно фіксує порушення правил етичної поведінки під час стягнення простроченої заборгованості, це вже не можна списати на «емоції незадоволених клієнтів».

Саме тому «Вісник КПК» вирішив окремо розібратися: що відбувається із практикою стягнення боргів у державному Sense Bank, хто контролює цю політику і чому громадянин інколи змушений роками доводити в судах те, що великий державний банк мав би належно перевірити ще до подання заяви чи позову.

Особливо гострим це питання стало зараз, коли у Верховному Суді перебуває резонансна справа Надії М. Від її результату може залежати значно більше, ніж доля одного старого кредитного провадження: який стандарт доказування українські суди дозволять застосовувати банкам, коли ті претендують на право примусово стягувати гроші та майно громадян.

Не тільки скарги: порушення Sense Bank уже фіксував НБУ

Скарги клієнтів на методи роботи Sense Bank існують не у вакуумі. Національний банк України у 2023 році офіційно застосовував до Sense Bank заходи впливу за порушення вимог щодо етичної поведінки при врегулюванні простроченої заборгованості. За двома встановленими фактами банк отримав штрафи по 102 тис. грн, а згодом ще один штраф у такому самому розмірі за третє порушення. Загалом - 306 тис. грн.

Це принципово важливо. Тому що перед нами вже не просто дописи у Facebook чи на форумах. Регулятор офіційно встановлював факти порушення банком правил поводження з боржниками.

Окремо НБУ повідомляв про санкції у сфері фінансового моніторингу: 47,7 млн грн у 2023 році та 4,1 млн грн у 2025 році. Національний банк також надавав установі обов'язкові рекомендації щодо підвищення ефективності фінмоніторингу та управління ризиками.

Водночас Sense Bank уже опинявся у центрі інших публічних питань щодо корпоративного управління, формування керівних органів та згадок банку у контексті так званих «плівок Міндіча». Сам банк повідомляв, що проведена ним внутрішня перевірка порушень не виявила.

Тобто мова йде про державну фінансову установу, до якої суспільство вже має цілу низку запитань. І на цьому тлі особливо дивно виглядає поява все нових історій про конфлікти банку зі звичайними громадянами.

Коли суди починають віднімати від банківських вимог десятки і сотні тисяч

Цю проблему вже підняли інші українські медіа та експертні блоги. Як писало «Чесне правосуддя», на спеціалізованих форумах накопичилися десятки історій про повторні вимоги, передачу боргів колекторам після судів, невизнання домовленостей про списання частини заборгованості та позови, в яких люди заперечують сам факт отримання кредиту. Видання справедливо застерігає: форум не є судом і не кожна скарга є доказом. Але повторюваність сюжетів вимагає перевірки.

Є й конкретні судові приклади.

Як передавали колеги, у справі, розглянутій Макарівським районним судом, Sense Bank вимагав 90 535 грн. Під час розгляду в документах виявилися серйозні невідповідності: частина паперів не містила дат і номера кредитного договору, розрахунок не відповідав виписці, а одна з банківських довідок взагалі містила інформацію щодо іншої особи. Суд у позові відмовив.

В іншій справі банк вимагав близько 62,8 тис. грн, а суд після перевірки визначив до стягнення лише 25 986 грн. Ще в одному провадженні із заявлених Sense Bank 853,5 тис. грн суд відмовив у стягненні майже 278 тис. грн відсотків.

Ці приклади не дозволяють стверджувати, що кожний позов банку незаконний. Але вони ставлять інше запитання:

скільки громадян сплатили завищені чи недостатньо підтверджені суми лише тому, що не мали грошей на адвоката, не подали відзив або вирішили, що сперечатися з державним банком безнадійно?

Як влучно зазначали колеги, небезпека полягає у ризику перетворення державної фінансової установи на своєрідний «судово-колекторський конвеєр», де максимальна вимога заявляється одразу, а далі вже громадянин повинен витрачати роки та кошти, щоб змусити банк довести кожну цифру.

Справа Надії М.: суд попросив повний доказ, банк надав фрагмент

Найбільш показовим сьогодні є багаторічний кейс Надії М. у справі №2-273/11, (провадження:61-8378 ск 26)

Тут необхідно зробити важливе юридичне уточнення. Sense Bank зараз не подає новий позов, у якому заново встановлюється сам факт первісного кредитного боргу. Йдеться про заміну стягувача у старому виконавчому провадженні: банк прагне довести, що саме до нього як правонаступника Укрсоцбанку перейшло право продовжувати примусове виконання старого судового рішення.

Але практичний наслідок той самий і надзвичайно серйозний: якщо Sense Bank визнають належним стягувачем, він отримує процесуальну можливість вимагати примусового виконання щодо майна та коштів громадянки.

За позицією Надії М., зобов'язання було виконано багато років тому. Банк це фактично оспорює через продовження виконавчого механізму.

І тут починається найцікавіше. Коли Київський апеляційний суд витребував у Sense Bank оригінал передавального акта, яким банк обґрунтовував перехід до нього прав Укрсоцбанку, оригіналу суд не отримав.

За матеріалами сторони Надії М. та публікаціями ЗМІ, натомість було подано нотаріально засвідчену копію лише частини документа - без дев'яти сторінок розшифрування активів, зобов'язань і капіталу, які сторона називає невід'ємною частиною акта.

«Чесне правосуддя» сформулювало цю ситуацію максимально просто:

«Суд попросив надати повний доказ. Банк приніс фрагмент».

У березні 2025 року Київський апеляційний суд відмовив Sense Bank у заміні стягувача, зазначивши, серед іншого, що банк не подав належних та допустимих доказів переходу до нього права вимоги саме у відповідних правовідносинах. Sense Bank очікувано звернувся до Верховного Суду.

Що насправді вже сказав Верховний Суд

І тут є принциповий нюанс, який «Вісник КПК» не хоче замовчувати заради красивого заголовка.

У постанові від 28 січня 2026 року Верховний Суд зазначив: закон не встановлює імперативної вимоги, щоб первісний кредитор обов'язково передав новому кредитору саме оригінали всіх первинних документів як умову самого переходу права вимоги.

Але Верховний Суд одночасно наголосив на іншому: сторона, яка просить визнати процесуальне правонаступництво, повинна надати суду докази переходу відповідного права вимоги. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Саме тому Верховний Суд не визнав тоді остаточно, що Sense Bank уже довів своє право стягнення. Навпаки, суд зазначив, що сам не може встановлювати нові фактичні обставини, та повернув справу на новий розгляд до апеляційної інстанції для повного дослідження доказів.

Але після нового розгляду у березні 2026 року апеляційний суд уже став на сторону Sense Bank. Сторона Надії М. оскаржила це рішення. Нове касаційне провадження відкрито 9 липня 2026 року, і на момент підготовки цього матеріалу остаточна крапка у спорі ще не поставлена.

Резонанс у ЗМІ:питання вже вийшло за межі однієї справи

На проблему звернуло увагу низка ЗМІ, зокрема популярне новинне видання NEWS-WEEK.

Колеги фактично поставили перед Верховним Судом те саме запитання, яке сьогодні хвилює і нашу редакцію: чи може банк отримати право на примусове стягнення, спираючись на неповні копії документів, коли повноту цих документів оспорює інша сторона?

Зараз та сама колегія суддів ВС (суддя-доповідач: Коломієць Ганна Василівна; член колегії: Луспеник Дмитро Дмитрович; член колегії: Черняк Юлія Валеріївна) має знову вирішити це питання  по суті. І у ЗМІ виникають побоювання, чи не спробує Верховний Суд узаконити небезпечну практику стягування боргів без повного обсягу підтверджуючих документів, які дають на це право.

NEWS-WEEK наголошує, що справа Надії М. може сформувати значно ширший стандарт для старих кредитних портфелів, які роками переходили через реорганізації та правонаступництво банків.

І саме тут проходить тонка, але фундаментальна межа. Питання не в тому, чи повинен банк за будь-яких обставин зберігати в сейфі оригінал кожного папірця двадцятирічної давнини.

Питання в іншому:

якщо конкретний документ є ключовим доказом права нового стягувача, суд сам витребував його оригінал, інша сторона поставила під сумнів повноту копії, а банк подав лише частину документа - чи можна після цього застосовувати державний примус до людини?

Ось це вже питання не банківської бухгалтерії. Це питання верховенства права та конституційних прав українців, які або захистить, або знецінить Верховний Суд.

Чи може це бути політикою державного банку?

Частина правозахисників, які аналізують масив скарг, ставить ще гостріше питання: чи не перетворилася агресивна судово-колекторська модель на толеровану систему поведінки державного банку, метою якої є максимальне вилучення коштів із клієнтів через претензії, суди та виконавче провадження.

Підстав стверджувати, що в Україні існує офіційна державна політика «тиснути на клієнтів Sense Bank і витягувати з них гроші», редакція наразі не має.

І саме тому це припущення треба не проголошувати фактом, а перевіряти.

Хто затверджує політику судового стягнення Sense Bank? Яку статистику бачить наглядова рада? Скільки позовів або заяв банку суди відхиляють повністю? На скільки мільйонів гривень суди щороку зменшують заявлені вимоги? Скільки випадків стосуються спірних комісій, відсотків або проблем із доказами самого права вимоги?

Державний банк повинен мати відповіді на ці питання.

Тому що тут є очевидна нерівність ресурсів: з одного боку - велика державна структура зі штатом юристів, архівами, фінансовими можливостями та роками для процесуальної боротьби. З іншого - людина, яка часто оплачує захист із власної кишені та просто намагається довести, що з неї не можна стягувати те, чого банк належним чином не підтвердив.

«Вісник КПК» звертається до Верховного Суду за роз’ясненням

До ухвалення нового рішення у справі Надії М. редакція «Вісника КПК» підготувала журналістський запит до Верховного Суду.

Ми не просимо Суд коментувати наперед результат конкретного провадження або підміняти майбутню постанову пресрелізом. Також в жодному разі просимо не розглядати цей запит як спробу тиску на суд.

Разом з тим суспільство має право розуміти правовий стандарт, який формується найвищою судовою інстанцією.

Тому ми просимо роз'яснити, зокрема:

• чи може неповна копія документа бути достатньою для встановлення права нового стягувача, якщо суд витребував оригінал, а інша сторона прямо заперечує відповідність та повноту копії;
• чи достатньо загального посилання на універсальне правонаступництво, якщо ключовий документ, на який посилається банк, не був досліджений судом у повному обсязі;
• як у такій ситуації забезпечується фундаментальний принцип: саме той, хто претендує на примусове стягнення, повинен довести законні підстави для цього, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Верховний Суд сам наголошував на цьому принципі у попередньому перегляді цієї справи.

І, зрештою, наше головне питання:

чи не формується практика, за якої до документів громадянина суд висуває максимальні вимоги, а державному банку достатньо фрагментованої доказової бази, щоб отримати доступ до механізму примусового стягнення?

Тест не лише для Sense Bank

Ця історія вже давно більша за одну Надію М. Вона є тестом для державного Sense Bank: чи здатна державна фінансова установа працювати з громадянами не за логікою «спочатку стягнемо максимум, а потім нехай людина роками доводить протилежне», а за стандартом законності, доказовості та поваги до клієнта.

Але ще більше це тест для Верховного Суду.  Якщо людина може втратити кошти або майно внаслідок примусового виконання, вона повинна бути впевнена хоча б в одному: перед тим як держава застосує до неї примус, право того, хто вимагає гроші, буде встановлено на підставі належних, повних і перевірених доказів.

Інакше банківська система втрачатиме не лише клієнтів. Вона втрачатиме довіру. А якщо остаточним місцем, де громадянин сподівається захиститися від банківського свавілля, є Верховний Суд, то саме його майбутнє рішення у справі Надії М. покаже: чи залишається в Україні суд останнім захистом людини перед сильнішою системою — чи стає ще одним елементом механізму стягнення.

Редакція продовжить стежити за розглядом справи №2-273/11 та оприлюднить відповідь Верховного Суду на журналістський запит.

Матеріал підготовлено з використанням судових документів, звернень громадян, матеріалів «Чесного правосуддя», NEWS-WEEK та офіційних повідомлень Національного банку України. Дописи користувачів соціальних мереж і форумів відображають позиції їхніх авторів і самі собою не є доказом правопорушень.

Сергій Головко, Марія Труш для «Вісник КПК»